Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз працювала у складі групи професійних дитячих психологів та експертів із соціальних і поведінкових змін UNICEF. Дослідницькою лабораторією Rating Lab було розроблено авторський тест на знання правил мінної безпеки та визначення потенційно небезпечної поведінки для дітей 10-17 років. Саме цей тест ліг в основу кількісного телефонного опитування батьків та кількісного онлайн-опитування (тестування) дітей. Додатково проведено серію фокус-групових досліджень з дітьми. Про роботу над тестом, про те, як поговорити з дітьми про загрозу від вибухонебезпечних предметів і при цьому не налякати, хто більше схильний до ризикованої поведінки та як у бесідах можуть допомогти мультфільми і комікси пані Світлана розповіла в інтерв'ю Radio NV. Публікуємо окремі тези і цитати.
Із результатів дослідження і свого досвіду мами і психологині, я знаю, що нам потрібно говорити з дітьми не рідше, ніж раз в місяць. За результатами дослідження, передпідлітки і підлітки очікують розмов і вважають їх потрібними раз на три місяці.
Що таке взагалі знання про мінну безпеку. Це здатність дитини ідентифікувати небезпеку та потенційно небезпечні ситуації, а також знання безпечного алгоритму дій. Тобто це знання і поведінка. Нам мало показувати, як виглядають вибухонебезпечні предмети. Потрібно бути впевненими в тому, що дитина обере саме безпечну поведінку. Нам потрібно навчити дітей в чотирьох компонентах. Я спочатку розповім, що це за компоненти, а потім будемо міркувати, як нам до цього прийти.
Перше,**** як розпізнати вибухонебезпечні предмети, який вигляд вони мають.**** І тут ми розповідаємо дітям про те, що вороги спеціально обирають найнепомітніші кольори, наприклад, зелений, сірий, коричневий, і ми показуємо картинки досліджень ЮНІСЕФ. Я співпрацюю в ЮНІСЕФ в темі мінної просвіти. Ми зрозуміли, що потрібно показувати не просто намальовані предмети, а показувати, як вони виглядають насправді. Тобто ми показуємо фотографії для того, щоб дитина могла розрізнити цей предмет. Далі ми розповідаємо про те, де саме можуть знаходитись предмети. І це потенційно небезпечні ділянки там, де були військові дії - це деокуповані території, але ми зараз говоримо і про те, що це можуть бути будь-які ділянки.
За результатами дослідження стало відомо, що діти розпізнають позначку «обережно — міни», але діти не ідентифікують червоно-білі стрічки, які позначають небезпечні території. І далі наступний алгоритм дій, що робити, якщо вже побачили вибухонебезпечний предмет. Бо ми не можемо спрогнозувати, де будуть касетні боєприпаси, наприклад, як у нашій селищній раді після обстрілів.
Що ми знаємо з досліджень? Хороша новина: близько 80% дітей змогли ідентифікувати потенційно небезпечні предмети. Погана новина: близько половини опитаних дітей мають ризик небезпечної поведінки.
Наприклад, підлітки взагалі схильні до ризикованої поведінки. Найчастіше це хлопці старшого віку і діти, які мешкають у селах та малих містах. Небезпечна поведінка, це «коли я знаю, що так не потрібно робити, я можу спробувати».
І знаєте, що для мене було, я хотіла сказати «дивно», але не дивно? Психологи давно про це кажуть, що є кореляція між тим, в які комп’ютерні ігри грають діти і яку поведінку вони можуть обирати. Діти, які обирають грати в ігри, де є ілюзія безсмертя, тобто ігри, в яких герой гри може померти і воскреснути в наступному раунді.
Якщо дитина часто грає саме в такі ігри, вона обирає потім ризиковану поведінку. І за результатами опитування для мене це було дивно, що ми це обов’язково маємо врахувати в мінній просвіті. Це одночасно і добра, і погана новина. У нас було таке питання, я була долучена просто для складання цього тесту: якщо хтось поруч з тобою, хтось із твоїх знайомих чи незнайомих постраждав від вибуху, від гранати, які правильні дії? 44% дітей і майже 60% батьків дали неправильні відповіді. Ми альтруїсти, і перша реакція дітей — саме ризикована реакція — ми біжимо на допомогу.
Ще те, що для мене було неочікуване, і те, про що нам важливо подбати: лише 33% дітей і майже 60% батьків дали неправильні відповіді на запитання про єдиний номер телефона, на який ми повідомляємо про помічений небезпечний предмет. У нас єдиний номер телефона — це 101. І те, що робить ЮНІСЕФ, те, що написано на всіх бордах: як тільки ми стикаємося з будь-якою небезпекою, у нас є кілька потрібних дій, і так ми формуємо правильну поведінку — неризиковану. Якщо ти бачиш щось небезпечне — не підходь, не чіпай, телефонуй 101. Повідомляй дорослих, телефонуй 101.
Коли ми готували тест, ми аналізували статистику ДСНС. І для мене це була жахлива статистика, що вибухонебезпечні предмети ховаються і в ґудзиках, в ліхтариках, вони ховаються в іграшках.
За результатами дослідження, діти прекрасно сприймають інформацію від Пса Патрона, із коміксів, а далі - відповідно віку. Коли ми спілкуємося, коли ми хочемо передати інформацію дітям молодшого віку, канал авторитетності у них — це безпосередньо батьки. Батьки пропонують дивитися разом мультфільми і потім можуть його обговорювати. Дитині раннього віку, яка вже ходить у садочок, батьки і вихователі можуть пропонувати щось [обговорити], але фокус авторитетності на батьках. У дітей молодшого шкільного віку все ж таки фокус авторитетності на батьках, але вже вчителі можуть давати інформацію.
За результатами дослідження, діти молодшої школи бояться спеціалістів ДСНС, якщо поруч немає безпечного дорослого. Безпечний дорослий — це вчитель. А ось діти-підлітки, що закономірно, вони більше сприймають як експертів спеціалістів ДСНС, і вони від них очікують отримувати інформацію. Вони вже проходять тести, вони проходять квести, для них багато зараз створено проєктів. Мені дуже подобається те, що зараз робить ЮНІСЕФ. Все розраховано на дуже різну аудиторію. Тобто ми починаємо з Пса Патрона, а потім приходимо поступово до коміксів, і до тестування, і до онлайн-курсів.
Інфографіки можна побачити за посиланням